Найпростішим й одночасно найдавнішим типом ткацького верстату вважають вертикальний грецький верстат (рис.1), який складається з вертикально встановленої (або під незначним кутом, щоб зручніше було працювати) прямокутної рами з натягнутими на неї нитками основи. Для утворення зіву верстат комплектується поперечною рухомою дощечкою (однією або двома планками). У найдавнішій конструкції (вертикальний грецький верстат) процес утворення тканням матеріалу відбувався згори до низу, а нитки основи натягувалися за допомогою вантажів (грузил).

Вертикальні ткацькі верстати (рис. 2), що використовується переважно для виготовлення гобеленів великих розмірів, – це прямокутна рама з двома поперечними балками. Нижня перекладина зв’язана з боковинами нерухомо, а верхня розміщена в пазах боковин і закріплюється за допомогою клинів.

Основа на такому верстаті намотується з клубка від нижньої до верхньої перекладини, згідно з потрібною для певного виробу кількістю ниток. Після цього підбиваються клини, щоб основа натягнулася до робочого стану. Процес ткання проходить знизу вгору, тканина збивається за допомогою спеціального гребеня (за відсутності – звичайним гребенем або навіть виделкою). Такий верстат також дає можливість пересувати основу згори вниз в міру виготовлення тканини.
Ще одна конструкція сучасного вертикального ткацького верстата подана на рис. 3. Від попередніх конструкцій він відрізняється тим, що в ньому замість звичайної гладенької перекладини застосовується брусок твердої породи деревини з надрізами, що дає змогу рівномірніше розподіляти нитки основи на робочій площині виробу, а також два вали – надавальний і приймальний, які полегшують пересування основи та дають можливість виготовляти ткані вироби довільної довжини.

Одним з найпростіших пристроїв для ткання є рамка, за допомогою якої можна виготовляти ткані вироби невеликого розміру (рис. 4). Це зменшена копія вертикального ткацького верстата. Основна вимога до рами — це жорсткість конструкції. Потрібно мати на увазі, що раму для гобелена роблять достатньо міцною, щоб вона витримала натягнення основи, тому краще підбирати для рами рейки з деревини твердих порід, при цьому рейки добре просушувати. Разом з тим рама повинна мати зручні для роботи розміри.
Для закріплення ниток основи використовують цвяшки, набиті у два – три на верхній та нижній планках. Нитки основи в цьому випадку натягують, зачіпаючи за цвяшки.

Складнішою для виконання, однак набагато зручнішою у роботі є рамка, на поперечках якої замість цвяшків виконують надрізи, за які зачіпають нитки (рис. 5).

При такій конструкції зменшується ризик зачепити і порвати одяг, що часто трапляється при роботі на рамці з цвяшками.
Раму для ткання можна робити різних розмірів, залежно від запланованого розміру готового виробу. Потрібно врахувати одне: ширина готового виробу буде рівною ширині натягненої основи (максимально – внутрішній розмір рами), а довжина є коротшою від довжини рами приблизно на 10 – 15 см. Це пояснюється тим, що при меншій довжині вільної основи неможливе піднімання ниток і утворення зіву.
Для закріплення основі на рамі (залежно від конструкції) використовують різні способи, та головне що нитки основи повинні мати рівномірний середній натяг по всій ширині основи, оскільки це має вирішальний вплив на якість роботи. Схеми закріплення основи на рамі з цвяшками та з надрізами подано на рис. 6, 7.

Після натягання основи на раму рекомендується додатково дов′язати по дві нитки з кожного краю, щоб можна було подвоїти крайні нитки. Це дасть можливість зміцнити краї виробу, створивши пруг.

Щоб почати ткання, необхідно мати:
- раму для ткання з натягненими нитками основи;
- дві дерев’яні лінійки, довжина яких на кілька сантиметрів більша від ширини рами для ткання;
- гребінець;
- нитки для ткання;
- кусок картону висотою 4 – 5 см і шириною, рівною ширині рамки, для фіксації початку роботи.

---

Джерело:Савка Л.В., Гром Г.Л., Місарош Т.М. Ткацтво: методичні рекомендації. – Дрогобич: Ред. вид. від. ДДПУ, 2009. – С. 11-21.